Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4

 

ІННОВАЦІЙНИЙ КАМПУС НТУ ХПІ
Відеоінструкція для вступу 2019

Пам'ятка батькам

 

ПАМ’ЯТКА батькам, які бажають надати благодійну допомогу закладу освіти.

 

Пам'ятка батькам дитини дошкільного віку

Виховуємо у дошкільника свідоме ставлення до себе
  •  Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
  •  Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.
  •  Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.
  •  З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.
  •  Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комуcь-чомусь переваг та відмова від них.
  •  Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукту.
  •  Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
  •  Заохочуємо робити припущення, обґрунтовувати та висловлювати власну думку.
  •  Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.
  •  Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, зосередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.
Плекаємо мовлену особистість
  •  Дбаємо про розвиток мовленої особистості, намагаємося не уподібнювати зайняття з мови урокам.
  •  Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо та самої себе.
  •  Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.
  •  Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо приоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.
  •  Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.
  •  Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвтику дошкольника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.
  •  Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.
  •  Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винисти для себе щось корисне з примусового читання?
Сприяємо фізичному зростанню дошкільника
  •  Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.
  •  Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.
  •  Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статєвих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статєву належність людини.
  •  Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та неблагополуччя.
  •  Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.
  •  Виховуємо основні фізичні якості: вправніть, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.
  •  Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.
  •  Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його.
Громадянське вихованняОбов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки. Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди обов'язків:
  •  Обов'язок перед самим собою;
  •  Перед сім'єю;
  •  Перед державою;
  •  Перед іншими людьми.
Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:
  •  не можна байдикувати, коли всі працюють;
  •  не можна сміятися над старістю;
  •  не можна вступати в суперечки з дорослими;
  •  не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
  •  не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
  •  не можна робити те, що засуджують старші;
  •  не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
  •  не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
  •  не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;
  •  не можна чекати, доки з тобой привітається старший, ти повинен привітатися першим
 

Пам’ятка для тата

(за Шалвою Амонашвілі)

 

Чимало чоловіків плутають виховання дітей з вихованням вояків спецназу, і тоді згадуються такі слова, як «жорсткість», «твердість», «організованість». Спробуйте навчитися виховувати дітей любов’ю!

Для Вашої дитини Тато — ідеал, досконала людина. Це надихає і дарує відчуття ейфорії, але й накладає певні зобов’язання. Адже всі Ваші дії, слова дитина приймає як взірець. Тепер за Вами стежить пара уважних і захоплених оченят. Ваша дитина не прогавить нічого. Дивлячись на Вас, вона робить висновки, що добре, а що — погано. Тому стежте за своїми діями. Забороняєте довго дивитися телевізор — обмежте й себе у перегляді телепередач, інакше дитина Вас не зрозуміє. Важливо усвідомити, що ліпше чинити правильно, а не говорити правильні слова.

Діти дуже допитливі, тому якщо Ви випадково знайшли на столі купку деталей від телевізійного пульта чи улюбленого мобільника, не поспішайте кричати й вичитувати, постарайтеся зрозуміти: дитина не хотіла зламати річ, їй просто хотілося дізнатися, як там усе влаштовано. Тож посадіть юного техніка і терпляче йому поясніть, що деякі речі не можна брати, хоча й дуже хочеться. Покажіть, що Ви дуже засмучені вчинком дитини. Надалі вона добре подумає, перш ніж зробити щось таке, що засмутить Тата. Це ліпше, ніж «Марш до кутка!», бо не можна карати за допитливість. Не забувайте хвалити дитину за виправлені помилки. Справедливість спрямує всі Ваші ніжні почуття до єдиної мети — виховати дитину гармонійною, повноцінною, щасливою.

Щасти Вам, шановні Татусі!

 

Пам’ятка для батьків п’ятикласників

 

  • Cпілкуйтеся зі своєю дитиною, цікавтеся її життям, розповідайте їй про своє. Діліться власними переживаннями, це допоможе досягти взаєморозуміння

 

  • Спостерігайте за сином чи донькою. Ви, як ніхто інший, знаєте свою дитину. І саме Вам її «йорзання» на стільці чи закушена губа може багато про що розповісти і без слів

 

  • Дбайте про зовнішній вигляд дитини, її чистоту, охайність. Пам’ятайте, що для підлітків зовнішність є дуже важливою

 

  • Створюйте сприятливі умови для навчання дитини і повсякчас поліпшуйте їх. Учні основної школи часто звертаються до додаткових джерел інформації, виконуючи домашнє завдання. У наш час є багато пізнавальної, енциклопедичної, навчальної літератури, дисків. Придбавши потрібне, Ви полегшите дитині навчання

 

  • Цікавтеся життям дитини у школі. Регулярно спілкуйтеся з класним керівником, особливо на початку навчального року

 

  • Не гарячкуйте під час розв’язання конфліктних ситуацій! Вислухайте думки всіх учасників конфлікту. Будьте послідовними, думайте про наслідки. Попереду у дитини ще не один рік навчання

 

  • Не карайте дитину за низькі оцінки. Пам’ятайте, що зниження успішності під час переходу до основної школи — явище природне, очікуване. Ліпше допоможіть дитині. Не варто наголошувати при цьому, що Вам ніхто не допомагав, Ви самі з усім управлялись

 

  • Контролюйте навчання, відпочинок, дозвілля своїх дітей. Регулярно перевіряйте роботу в зошитах та записи у щоденнику. Важливо, щоб усі домашні завдання були виконаними, проте ще важливіше не допустити перевтоми дитини

 

  • Співпрацюйте з класним керівником, допомагайте за потреби, адже він нещодавно познайомився з дітьми: всього одразу не охопиш

 

Пам’ятка для батьків

Дванадцять типів
автоматичних реакцій

  • Накази та команди, скажімо: «Зараз же перестань!», «Забери», «Швидко в ліжко», «Замовкни», «Щоб я цього більше не чув» тощо. У цих фразах дитина чує небажання дорослого вникнути в її проблему, відчуває неповагу до своєї самостійності. Вона ображається, намагається вчинити по-своєму, пручається.

 

  • Попередження, застереження або погроза, як-от: «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, і я візьмуся за ремінь» тощо. Погрози безглузді, якщо дитина саме зараз відчуває страх або інші негативні емоції з приводу неприємної ситуації. Вони лише заганяють дитину в ще більшу безвихідь. Часто використовувати погрози й попередження не варто ще й тому, що діти до них звикають і перестають на них реагувати.

 

  • Мораль, повчання, проповідь, наприклад: «Ти зобов’язаний поводитися, як личить», «Кожна людина повинна трудитися», «Ти повинен поважати старших» тощо. Дитина з таких фраз не довідається нічого нового і нічого не змінюється від того, що вона чує це в сотий раз. Результат зазвичай один — дитина відчуває тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу або все одразу. Чи означає це, що з дітьми не потрібно розмовляти про моральні норми й правила поведінки? Ні, не означає. Однак робити це треба лише у спокійній, а не в напруженій обстановці.

 

  • Поради і готові рішення, скажімо: «А ти візьми й скажи…», «Чому б тобі не спробувати…», «По-моєму, потрібно підійти й вибачитися» і т. ін. Однак дитина не завжди схильна прислухатися до наших порад, а іноді вона відкрито повстає, говорячи: «Я й без тебе знаю» тощо. За такою негативною реакцією стоїть бажання дитини бути самостійною, самій приймати рішення. Щоразу, коли ми радимо що-небудь дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона ще мала і недосвідчена, а ми — розумніші за неї, знаємо усе наперед. Позиція батьків «зверху» дратує дитину, а головне — позбавляє її бажання розповідати про свою проблему. Дуже важливо давати дитині можливість вирішувати самій, хоча це складніше, ніж пропонувати готові рішення. Адже лише так можна сформувати у неї таку базову якість особистості як самостійність.

 

  • Доказ, логічні висновки, нотації, лекції, як-от: «Час уже знати, що перед їжею слід мити руки» тощо. Часто у такій ситуації діти відповідають: «Відчепися», «Досить» і т. п. У найкращому разі вони перестають нас чути. Відповідно, зусилля батьків даремні.

 

 

 

  • Критика, догана, обвинувачення: «На що це схоже!», «Завжди ти…» тощо. Такі фрази викликають у дитини різку негативну реакцію, озлоблення або зневіру, розчарування у собі. Як наслідок, у дитини формується низька самооцінка, яка породжує нові проблеми. Звичайно, критика необхідна, але вона не повинна звучати часто. Слід звертати увагу не лише на негативні, а й на позитивні сторони поведінки дитини. Іноді батьки вважають, що дитина й так знає, що вони її люблять, тому позитивні почуття їй демонструвати не обов’язково. Але це зовсім не так. Дитина все сприймає буквально, тому може думати, що батьки її не люблять, лише тому, що їй не усміхнулися, не похвалили тощо.

 

  • Похвала. Дорослим варто зрозуміти тонке, але дуже важливе розходження між похвалою й заохоченням, або похвалою та схваленням. У похвалі завжди є елемент оцінки: «Молодець, ти у мене просто геній!», «Ти найгарніша» тощо. Чим погана похвала-оцінка? Тим, що у дитини може виникнути залежність від похвали, або вона може запідозрити, що ви нещирі, тобто хвалите її з якихось своїх міркувань. Щоб найкраще виразити своє почуття, використовуйте займенники «я», «мені» замість «ти». Скажімо, замість «Яка ти у мене молодець» варто сказати: «Я дуже рада за тебе».

 

  • Обзивання, висміювання, як-от: «Плаксій-Ваксій», «Не будь розмазнею», «Ти просто нездара» тощо. Такі висловлювання ображають і віддаляють дитину від дорослого, формують у неї зневіру в собі.

 

  • Припущення, скажімо: «Мабуть, знову побився», «Я бачу тебе наскрізь» тощо. Дійсно, кому подобається, якщо його «бачать наскрізь»? Дитина намагається ухилитися від контакту, від розмови.

 

  • Випитування, розслідування, скажімо: «Ні, ти все-таки скажи, адже я однаково довідаюся». Коли дитина замкнулась у собі, образилася чи розсердилася, дорослому, з’ясовуючи причину такого стану дитини, ліпше спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Стверджувальні речення характерні для активного слухання. Скажімо, замість «Чому ж ти сердишся?» можна сказати: «Я відчуваю, що ти сердишся». Запитання звучить як цікавість, а стверджувальна фраза — як розуміння й співчуття.

 

  • Співчуття на словах, умовляння, як-от: «Не звертай увагу», «Заспокойся» тощо. У цих фразах дитина може почути зневагу до її турбот, заперечення доцільності або применшення її переживань.

 

  • Ухилення від розмови, скажімо: «Відчепися», «Не до тебе» тощо. А проблема так і залишається нерозв’язаною.